«Первісна. У вирі пророцтв»

- 2 -
Як було вже зазначено в першій книзі, абрадський рік поділяється на дев’ять місяців: хверод (зима), аврон і белтен (весна), мегев, ґорфеннав і линас (літо), монфовір і гедрев (осінь), раґвир (знову зима). Всі місяці, крім ґорфеннава, завжди мають 41 день; ґорфеннав — 40, у високосні роки — 41. Кожен місяць складається з п’яти тижнів, а тиждень має вісім днів — линнар, маїр, кедин, мехер, дордин, ґвинер, сатарн, довнах. ">[1]. Страшно навіть подумати, що коїтиметься тут у раґвирі та хвероді…

Напнувши на голову пухнасту хутряну шапку й надівши рукавиці, Йорверт вийшов з печери на засніжене плато, огороджене з півночі, заходу та сходу майже прямовисними скелями заввишки щонайменше п’ятдесят футів, а з південного боку — широкою та глибокою ущелиною. На плато виходило п’ять печер, у одній з яких розмістилися шестеро ватажків, дві найбільші займали рядові повстанці зі старшинами-десятниками, у четвертій зберігалися харчові припаси, а ще одна поки була вільна — її Йорверт залишив для місцевих чаклунів, які зважаться долучитися до повстання. Він відшукав це місце ще за тиждень до того, як наглядачі Архарської каменярні отруїлися буцімто зіпсутим м’ясом (а насправді чар-зіллям, виготовленим майстром Шоваром), що й дозволило каторжникам підняти бунт. Перш ніж приєднатися до них під іменем Ейнара аб Дилана з Таркаррая, Йорверт добряче тут попрацював, розширив та поглибив печери і зміцнив їх чарами від можливих обвалів. А коли став на чолі повстання, запропонував решті ватажків перенести сюди табір. Після огляду місцевості та недовгого обговорення вони визнали пропозицію слушною, бо тутешні печери були місткі та просторі, а саме розташування плато перетворювало його на неприступну фортецю. До нього вела єдина стежина, така крута й вузька, що нею можна підніматися лише вервечкою, один за одним, тож для її охорони цілком вистачало й десятка стрільців, які були здатні перекрити шлях цілій армії.

- 2 -